ЛУКАШІВКА
 
    Лукашівка – село, де чути півнів з трьох областей: Вінничини, Київщини, Черкащини. За однією з легенд назва його походить від імені його засновника – вільного козака Лукаша. Сім курганів, що розташовані навколо села – це захоронення скіфів або племен так званої ямної культури. Сліди від прадавнього кладовища, будівель і підземних ходів свідчать про знищення поселення ще в 12-13 ст. За легендою село відновилося в 14ст., коли тут панували литовсько – польські князі.
    З 1797 року поселення стало містечком, центром Лукашівської волості Липовецького повіту Київської області. Вже до 1923 року Лукашівка була містечком і центром волості з населенням понад 4 тисяч жителів. Тут існувала волосна управа, якій підпорядкувались 13 навколишніх сіл, церква, три єврейські синагоги (одна стоїть і понині, виконує роль олійні), великий заїзд для гостей, двоповерховий ресторан та кілька перукарень, з 1910 року – однокласне училище, аптека, поштово – телеграфне відділення, земська поштова станція, відділення сільського банку, судово – ощадна каса, багато крамниць і магазинів. Була і місцева волосна поліція з урядником, паспортний стіл, а також мировий суддя на 8 сіл, лікар та 2 фельдшери. Щотижня, у вівторок, тут вирували величезні ярмарки.
    Для жителів Лукашівки, як і для інших сіл України, 30-40-ві роки виявилися нелегкими. Багато лиха зазнало населення під час колективізації, голодомору, репресій. Незважаючи на високі досягнення хліборобів, голод не оминув села, Лукашівка втратила 260 чоловік.
    Багато жителів Лукашівки і все її єврейське населення забрала друга світова війна. Вже в липні німецькі загарбники прийшли в село, у вересні було організовано окупаційну владу. На фронт пішло 223 чоловік. За роки окупації вороги вивезли до Німеччини 100 жителів. Єврейську общину (біля 500 чоловік) 29 травня 1942 року  вивезли до Монастирища і розстріляли.
    6 січня 1944 р. село звільнили від окупації 155-та стрілецька дивізія та Чехословацька бригада. Лукашівку боронила рота автоматників, якою командував Герой Радянського Союзу ст. лейтенант Г.Ф.Бастраков.
    В післявоєнні роки люди піднімали село з руїн важкою працею, сіяли й збирали врожаї і прославляли Лукашівку. Славна вона  працьовитими людьми: 14 орденоносців і медалістів виростила Лукашівська земля. Серед живих  легенд орденоносців, колишні передовики сільськогосподарського виробництва  М.Д.Музиченко, П.Т.Карпенко (кавалери трьох орденів « Трудового Червоного Прапора»), орденами «Трудової Слави», «Знак пошани»  нагороджені за працю О.Ф.Яненко, Г.Ф.Корчомна, Я.А.Ярова. Прославляли рідне село високими результатами працівники тваринництва  Н.П.Кобрин, Г.А.Карпенко, Л.Г.Виливок, Г.І.Тимошенко, О.Ф.Глущенко. Н.І.Янкова, Р.В.Бідна, М.П.Музиченко, Г.Г.Скригонюк, Н.Ф.Журавель, Т.К.Гончаренко. З великою повагою та шаною відносяться  в селі до колишньої акушерки Н.В.Чернець, яка за роки своєї нелегкої праці прийняла в свої руки більше сотні дітей.
    Пишається Лукашівка своїм односельчанином, лауреатом обласної премії ім. Максимовича Ф.М.Бойко. Добре відоме ім’я в Україні уродженця Лукашівки, провідного лікаря – хірурга, заслуженого лікаря України, кандидата медичних наук І.С.Дячука, руки якого врятували життя сотням українців. Гордиться село кандидатами наук, доцентами В.Ф.Діденком, М.Ф.Карпенко, С.Л.Бондарчук, Н.П.Діденко-Бондарчук, Б.М.Бубликом та П.П.Журавлем.
    Головним  завданням колишніх керівників територіальної громади А.А.Шрамчука, В.С.Нестерука, А.С.Пастухова, А.Г.Скригонюка  в роки перебудови було збереження бази господарства та сільської соціальної сфери. Нині активно працюють в цьому напрямку сільський голова Л.С.Журавель, нинішні депутати с/р (12 чол.). Найбільшим базовим господарством  в селі є ТОВ «Лукашівка і К» (директор С.І.Іллюша), орендують землі 7 господарств: «Любава», «Олена», «Колосок», «Сяйво», «Світоч», «Васильок», «Дніпро».
    Зрозуміло, що часи свого найбільшого розвитку Лукашівка пережила. Про це свідчить кількість населення, яка з 4,5 тис. скоротилась до 604 осіб, більше третини з яких – пенсіонери.
    Із 410 дворів 57 стоять пусткою. В школі – комплексі, розрахованій на 306 учнів навчається лише 62, працює 15 учителів і вихователів. Замість колишньої  дільничої лікарні жителів нині обслуговує сільський фельдшерський пункт ( завідуюча Т.Д.Бадьора), діє приватна аптека, 4 торгівельні точки, чудова бібліотека (завідуюча Л.А.Айбен). Проблемним залишається приміщення, в якому розташовані поштове відділення та відділення Ощадбанку. Проведено реконструкцію вуличного освітлення по вулицях Бастракова, Молодіжній і частково Перемоги.
    Важливою проблемою на сьогодні є також забезпечення якісною питною водою, наразі вивчається питання створення кооперативу з подальшою організацією водопостачання осель жителів.
    В планах сільської територіальної громади на 2013 рік продовження робіт з облаштування вуличного освітлення, території біля новозбудованої пам’ятної стелли, будівництво паркану біля школи, проведення поточного ремонту доріг, шкільного спортивного залу, по мірі можливості замінити вікна на пластикові.
                                             
                                             
                                                 ТАРАСІВКА
 
    До появи села тут був єдиний масив рідколісся, який називали Дубиною. В кінці 1920 року появилося поселення, яке утворили вихідці із Лукашівки під час розподілу землі. Першими тут осіли Петро Журавель та Олександр Корчомний, потім родини Дячуків, Бабіїв, Пінчуків, Вовкотрубів. До війни у Тарасівці була вже ціла вулиця із 100 дворів. У 1930 році, коли утворювали колгосп, село вирішили назвати Тарасівкою на честь Т.Г.Шевченка. Під час окупації до Німеччини із села забрали 60 юнаків і дівчат. Від окупації село було звільнено 6 січня 1944 року. Активно відбудовували місцеве господарство після війни Микита Карпенко, Леонід Сигаль, Андрій Яненко, Леонід Калінчук. Рільничими бригадами керували Андрій Вовкотруб, Михайло Ящук, корів доїли Катерина Семерунь, Віра Корнійчук, Єва Московченко та ін. На полях працювали механізатори Андрій Вовкотруб, Микола Семерунь, Іван Ящук, Григорій Осауленко. У 1959 році Тарасівку приєднали до Лукашівки, що значно вплинуло на розвиток села. Знову жити самостійно тарасівці вирішили у 1993 році, маючи 480 гектарів землі, 62 корови, 32 свиней, кілька коней, тракторів та автомобілів. Розпаювання земель відбулося у 1991 році.
    Нині в Тарасівці налічується 40 дворів, проживає 98 чоловік. Із них 48 працездатних, 23 пенсіонери, 27– ро дітей дошкільного та шкільного віку. В селі є ФАП, сільський клуб. На території села господарюють 2 фермерських господарства «Відродження» (А.С.Данільченко), «Хлібороб» (М.І.Бабій), СТОВ «Колос» (І.М.Піглавий) та ФОП Покотинський.